The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | Коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця, за ним із захватом і гордістю здивовано спостерігав увесь світ. Ця газета стверджувала, що «відтепер людина зможе рушити до всілякого закутка всесвіту, який спаде їй на думку та про який підкаже її винахідливість… рано чи пізно людина полетить до інших планет». Ан ні. Висадка на Місяці була свого роду відхиленням, метою, якої досягли не заради результату, а щоб продемонструвати видатні можливості Америки. Доведене одного разу, це твердження більше не вимагало доказів. Усього на орбіті побувала 571 людина, а з 1972-го року ніхто не мандрував у космос далі, ніж як від Чикаго до Де-Мойна. Наступні 50 років будуть зовсім іншими. Зниження витрат, нові технології, амбіції Китаю та Індії, разом із новим поколінням підприємців, обіцяють сміливу еру опанування космосу. Воно майже напевне охоплюватиме туризм для заможних і покращення шляхів сполучення для всіх людей. У довгостроковій перспективі можливе добування корисних копалин і навіть масові перевезення. Космос ставатиме усе більше схожим на продовження Землі – тереном для фірм і приватних осіб, а не лише урядів. Проте для цього світ має створити систему законів, які регулюватимуть поведінку в небесах і в мирний час, і, якщо так станеться, під час війни. Дотепер метою освоєння космосу було сприяти діяльності на землі – здебільшого налагодити стільниковий зв’язок для радіомовлення та навігації. Зараз змінюються дві речі. По-перше, геополітика рішуче підтримує відрядження людей за межі мілководдя навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці повернулись туди до 2024 року. Зниження витрат робить таке козиряння доступнішим, ніж раніше. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (у сьогоднішніх грошах). Зараз ціна квитка обчислюється десятками мільярдів. [ … ] Помилково вихваляти космос як романтизований Дикий Захід – анархічний кордон, де людство може скинути кайдани та наново відкрити своє призначення. Для того, щоб космос виправдав надії, які на нього покладають, потрібне державне управління. Це може здатися малоздійсненним, беручи до уваги, що світ не спроможний домовитися про правила сухопутної торгівлі сортовою сталлю та соєю. Проте без такого управління втілити потенціал усіх ресурсів за межами Землі вдасться ще років через 50. А в найгіршому разі космос може додати Землі нових проблем. |