The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | Та мить, коли 50 років тому Ніл Армстронг вперше ступив на поверхню Місяця, охопила увесь світ захватом, гордістю та здивуванням. Одне газетне видання висловило думку, що "людина відсьогодні може подорожувати у всесвіті будь-куди - де б вона не захотіла і наскільки б не простягалася її винахідливість." Проте ні. Висадка на Місяці була відхиленням, не метою, що була кінцевою, а засобом, який сигналізував надзвичайні можливості Америки. Така думка, яку одного разу сформулювали, не потребувала змін. Лише 571 людина була на орбіті; і з 1972 року жодна людина не побувала в космосі на відстань довшу, ніж відстань від Де-Мойну до Чикаго. Наступні 50 років будуть виглядати зовсім по-іншому. Падіння цін, нові технології, амбіції Китаю та Індії, і нове покоління підприємців, яке обіцяє сміливу еру космічного розвитку. Сюди майже точно увійде туризм для багатіїв та кращі комунікаційні мережі для всіх; у довготривалій перспективі можлива експлуатація мінералів та навіть масове транспортування. Космос все більше і більше ставатиме чимось на кшталт розширення Землі - ареною для підприємств та приватних осіб, не лише для урядових організацій. Але для того, щоб виконати цю обіцянку, світові потрібно створити систему законів для управління небесами - однаково в мирні часи і, якщо прийде потреба, у часи війни. Розвиток космосу станом на поточний момент зконцентрований на активній діяльності внизу - в цілому супутникові комунікації для прямого ефіру та навігації. Зараз змінюються дві речі. Перша - представники геополітики сприяють новій можливості відправити людей за межі мілководдя низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа має бажання повернути туди американців до 2024 року. Падіння цін робить таке хизування доступнішим, ніж будь-коли. Космічний корабель "Аполлон" коштував сотні мільярдів долларів (за сьогоднішнім курсом). Зараз ціна білета складає десятки мільярдів. Помилковою є популяризація космосу як ідеалізованого Дикого Заходу, анархічного кордону, де людство може зкинути свої кайдани та знову віднайти свою долю. Для того, щоб космос виконав свою обіцянку, потрібен уряд. В часи, коли світ не може дійти згоди щодо правил наземної торгівлі сталевих стержнів та сої, це може виглядати, як завелике прохання. Але без космосу потенціал усього, що знаходиться поза межами Землі, буде у кращому випадку 50 років залишатися невикористаним і чекати. У гіршому випадку космос може стати однією із проблем Землі. |