Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | То хто ж кинув того фатального помiдора, який розпочав революцiю Ла Томатина? Насправдi, нiхто не знає. Можливо, це було повстання проти Франко, або ж карнавал, який раптом вийшов з-пiд контролю. Як стверджує найбiльш вiдома версiя, під час фестивалю Лос Гiгантес 1945 року (парад величезних ляльок з пап’є-маше) мiсцевi жителi шукали способу влаштувати сварку, щоб привернути до себе увагу. Раптом вони опинилися бiля візка з овочами та почали кидатися гнилими помiдорами. Видовище захопило мирних глядачiв, та вже скоро повiтря наповнилося лiтаючими у бойовищі плодами. Заводіям довелося компенсувати торговцям збитки, але це вже не змогло зупинити новi i новi томатнi сутички та, не бiльше не менше, народження нової традицiї. Побоюючись неконтрольованих заворушень, влада впроваджувала, пом’якшувала та знов відновляла серiю заборон у 1950х. У 1951 роцi мiсцевi жителi, якi порушили закон, були заарештованi, поки натовп не почав голосно вимагати їхнього звiльнення. Найбiльш вiдомий протест проти томатних заборон вiдбувся у 1957 роцi, коли поборники фестивалю влаштували жартiвливий помiдорний похорон із домовиною та процесiєю. Пiсля 1957 року мiсцева влада, за неможливiстю припинити безлад, вирiшила його очолити, та вiдразу ж встановила кiлька правил та прийняла чудернацьку традицiю. Хоча помiдори вiдiграють ключову роль, кульмiнацiя, якою закiнчується тиждень веселощів, — це святкування на честь Богоматерi й святого Луї Бертрана, покровителей мiста Буньйоля, з вуличними парадами, музикою та феєрверками у веселому iспанському дусi. Щоб набратися сил перед майбутньою битвою, напередодні її пригощають величезною паельєю, являючи у всьому блиску коронну валенсійську страву з рису, дарiв моря, шафрану та оливкової олiї. Сьогоднi цей вiдроджений фестиваль має свої порядки. Органiзатори навiть вивели спецiальний вид неїстівних помiдорiв саме для цiєї розваги, яка стартує бiля 10 години ранку, коли учасники змагаються, хто скорiше дiстане шинку, закрiплену на версi змащеного жиром стовпа. Глядачi поливають лазунiв водою, танцюючи та спiваючи на вулицях. Коли церковний дзвін б’є пiвдень, возки, навантаженi помiдорами, котяться у мiстечко, та скандування «То-ма-ти, то-ма-ти!» сягає крещендо. Далi пострiл водяної пушки сповіщає про початок основного заходу. Вiн дає зелене свiтло для чавлення та шпурляння помідорів у несамовитій атаці проти інших учасникiв. Кидки здалеку, пострiли впритул та кручені кидки із середньої дальності — яку б техніку ви не використовували, у кiнцi кiнцiв ви стаєте самi на себе не схожi, та й почуваєтеся дивно. Майже через годину наскрiзь промоченi томатним соком бомбардувальники опиняються у морі густого червоного соусу, що заливає вулицю, яку тепер не впiзнати, та марно шукають ще цiлi помидори. Другий сигнал пушки припиняє битву. |