Directory ProZ.com per i servizi di traduzione
 The translation workplace
Ideas
Роль творчої особистості перекладача у передачі стилю автора (на матеріалі англомовних перекладів казки І.Франка “Лис Микита")

ProZ.com Translation Article Knowledgebase

Articles about translation and interpreting
Article Categories
Search Articles


Advanced Search
About the Articles Knowledgebase
ProZ.com has created this section with the goals of:

Further enabling knowledge sharing among professionals
Providing resources for the education of clients and translators
Offering an additional channel for promotion of ProZ.com members (as authors)

We invite your participation and feedback concerning this new resource.

More info and discussion >

Article Options
Your Favorite Articles
Recommended Articles
  1. ProZ.com overview and action plan (#1 of 8): Sourcing (ie. jobs / directory)
  2. ProZ.com Translation User Manual
  3. Getting the most out of ProZ.com: A guide for translators and interpreters
  4. El significado de los dichos populares
  5. The difference between editing and proofreading
No recommended articles found.
Popular Authors
  1. traducteur turc
  2. Natursprache
  3. Mistral607
  4. Santiago García Gavín
  5. Vincenzo Di Maso
No popular authors found.

 »  Articles Overview  »  Art of Translation and Interpreting  »  Translation Techniques  »  Роль творчої особистості перекладача у передачі стилю автора (на матеріалі англомовних перекладів казки І.Франка “Лис Микита")

Роль творчої особистості перекладача у передачі стилю автора (на матеріалі англомовних перекладів казки І.Франка “Лис Микита")

By Halyna Maksymiv | Published  02/19/2011 | Translation Techniques | Recommendation:
Contact the author
Quicklink: http://ita.proz.com/doc/3197
Author:
Halyna Maksymiv
Ucraina
Da Inglese a Russo translator
Membro ProZ.com da: Oct 5, 2010.
 
View all articles by Halyna Maksymiv

See this author's ProZ.com profile
Метою статті є дослідити і порівняти творчі підходи перекладачів А.Гнідя і Б.Мельника на матеріалі англомовних перекладів поеми-казки І.Франка “Лис Микита”.
Вагомий внесок у рамках дослідження мовних особливостей казок І.Франка зробила Я.Закревська, дослідженням постаті Франка-фольклориста займається Н.Тихолоз, перекладознавчі аспекти передачі казкової творчості І.Франка іноземними мовами (зокрема англійською) були в центрі уваги Р.Зорівчак та Д.Кузика.
Новизна цього дослідження полягає у виокремленні особливостей мови І.Франка з погляду перекладознавчого з метою виявлення особливостей перекладацького почерку А.Гнідя і Б.Мельника, авторів Лиса Микити в англомовному вбранні.
У канву тексту вплетено велику кількість фольклорних елементів, національний і локальний колорит відіграють тут ключову роль. Багата ідіоматика і фразеологія вживання діалектизмів і розмовно-просторічних елементів є однією з головних рис стилю автора, так само, як і афористичність та лаконічність. Мова фольклору та метафоричність авторського висловлювання є невід’ємною частиною ідіостилю І.Франка і вимагають від перекладача розуміння своєрідності національно-мовної картини світу, втіленої у просторових, часових і морально-етичних поняттях, а також вміння адекватно підібрати засоби мовного та стилістичного арсеналу цільової мови, що потребує компетентності та глибокого розуміння зафіксованих у мові особливостей цільової культури.
Автор відносить «Лиса Микиту» до дидактичних казок із підкресленням сатирично-розвінчувального елемента [6, C. 56]. У передмові “Хто такий Лис Микита і відки він родом” [11] розповідається, що у творі використано мандрівний мотив епічної літератури про тварин. І.Франко прослідковує його відображення у фольклорі Стародавнього Єгипту та Вавилону, у пізніших адаптаціях в античній літературі, із деякими відлуннями в арабських байках та байках інших народів Сходу.
До джерел “Лиса Микити” відносять також художнє опрацювання мотиву відомим німецьким поетом Й.В. Гете “Reinecke Fuchs” (1794), хоч І.Франко у передмові цього джерела не вказує, рівно ж як і інтерпретацію мотиву польським письменником Мартіном Смажевскі “Lis Mykita” (1860). Т.Франко у розвідці “Лис Микита”. Критичний розбір поеми І.Франка” [9] засвідчує, що батько був ознайомлений з цим джерелом і погоджується із припущенням В.Щурата, що саме польський варіант міг надихнути І.Франка на ідею надання цьому мотивові українського національного забарвлення, яку успішно втілив у життя М.Смажевскі.
Спільною для обох поем є тільки назва; Т.Франко припускає, що ідею назвати лиса Микитою батько міг запозичити саме з польського джерела. Ім’я Микита, де внаслідок переходу суто номінативної функції у сигніфікативну актуалізується мотивація імені, у народних казках не закріплене за лисом, однак з узагальнюючим значенням зустрічається в народній мові. Серед фольклорних зразків, зібраних І.Франком та зафіксованих у “Галицько-руських народних приповідках” [2], антропонім Микита зустрічаємо двічі – це приказка, записана у Коломиї, “не кпити з Микити, бо й Микита вміє кпити”, та ідіома “микитиш ти щось, небоже” (у значенні – хитруєш, крутиш), записана у Нагуєвичах. Очевидно, емоційна насиченість антропоніма Микита як і актуалізована сигніфікативна функція спонукали письменника назвати ним лиса.
Передача назви твору ставить перед перекладачем проблему. При транскрипції імені зберігається національна форма назви, що у перекладі функціонує як екзотизм, зберігається, навіть акцентується, сема “локальності”, що переходить у сему “чужинності”, але втрачається символічне значення. При перекладі внутрішньої форми антропоніма повністю нівелюється національний характер назви, а відтак і твору, де лис виступає не тільки головним героєм, а й уособленням симпатій автора, які великою мірою відображені в імені. Обидва перекладачі пішли першим шляхом, назвавши свої версії перекладу “Fox Mykyta” [11;12;13].
З перших рядків твору спостерігаємо розходження у національних традиціях двох народів. “Надійшла весна прекрасна, Многоцвітна, тепла, ясна, Мов дівчина у вінку” [11; C. 6] − в уяві читача оригіналу постають заквітчані вінками із різнобарвними стрічками дівчата, що зустрічають весну піснями на її честь − веснянками. В уяві англомовного читача “Spring” – це молодий парубок (у фольклорній традиції пора року “spring” має символічний чоловічий рід), чийого приходу прагне “Земля” (якій, у свою чергу, надано символічного жіночого роду), щоби породити нове життя. Ось як звертається ліричний герой Уїльяма Блейка до Парубка-Весни: “scatter thy pearls Upon our love-sick land that mourns for thee. O deck her forthwith thy fair fingers; pour Thy soft kisses on her bosom; and put Thy golden crown upon her languish’d head, Whose modest tresses were bound up for thee!” [10, C. 25]. Ця культурна відмінність є ключовою для Пісні Першої, а якщо розглянути питання ширше, для всієї поеми-казки, де дія символічно починається із приходу весни, народження всього живого. У кожного народу своє бачення цього дійства, вкорінене у народних традиціях та звичаях та виражене мовними засобами, тому щонайменше дивним видається калькування образу весни та українських традицій зустрічі її приходу без пояснень у формі виносок, контекстуально чи за допомогою ілюстрацій. Такі пояснення виправдали б уживання лексеми “wreath”, якою скористалися перекладачі двох поетичних версій − “Like a wreathed, beribboned lass” [13, C. 105], “Like some sweet girl who wears a wreath” [11, C. 7], що є еквівалентом на денотативному рівні, одначе передає відмінне конотативне забарвлення. Wreath − в англійській культурі є символом релігійних обрядів та ознакою почестей людині, на яку одягають вінок, що є свідченням впливу античних традицій [17, C. 2578], [16, Т. 13, C. 765]. Лексема “beribboned”, якою перекладач намагався дещо експлікувати народну традицію, також додала б багато до розуміння англомовного читача за умови ілюстрації цього епізоду.
Особливістю стилю поеми-казки є звертання автора до багатої ідіоматики із яскраво вираженим національним колоритом. Візьмімо, для прикладу, ідіому “за царя Гороха”, що має значення “дуже давно” [8, T. 2, C. 137]. “Славний скарб царя Гороха Мав я у своїх руках” [11, C. 92]; “Over King Horoch’s famed treasure, After all, I still held sway” [13, C. 120];”… I had a secret. I possessed the famous treasure of King Pea” [12, C. 66]; “Because King Pea’s famed gems I had In my exclusive iron grip” [11, C. 93]. У двох варіантах перекладу перекладач калькує образність ідіоми “King Pea”, у третьому варіанті ім'я короля “King Horoch” транслітеровано, що вносить сему “чужинності”, і при цьому не відтворює образності та семи “давності”, “давноминулості” і “старожитності”, які, хоч і як периферійні, можна простежити у кальці − зараз Королем є Лев, а час, коли Королем був Горох, очевидно, давно минув; слід також зауважити, що в обох інтерпретаціях образ набуває свіжості та сучасності як результат відтворення фразеологічного значення нефразеологічним відповідником. “За царя Гороха” – не лише трансформована ідіома, а також і стильотворча ознака, елемент, що часто вживається у зачині казки і створює цю атмосферу казковості, коли події відбувалися так давно, що ніхто вже й не пам’ятає коли. Функціонально релевантним було б трансформування відповідного стильотворчого елемента англійської казки “once upon a time”.
Однією з національних особливостей поеми-казки є також часте вживання реалій українського побуту в тканині тексту. В залежності від смислового чи експресивного навантаження реалії в тексті, перекладачі вдаються до різних способів її передачі. Справжнім викликом для перекладача є реалії, які не мають навіть віддаленого відповідника і потребують певних пояснень. “Сів на призьбі, віддихає” [11, C. 62]; “On the stoop he sits, relaxes” [12, C. 114]; “Then he sat down on the pryzba, a bench of earth that ran along the front wall of the house ” [11, C. 43]; “Relaxing on the pryzba, Old Babai” [11, C. 63]. Саме такою для англомовного читача є реалія “призьба” − “невисокий, переважно земляний насип вздовж стін хати знадвору” [8, T. 7, C. 622], особливо через імпліцитність у даному контексті латентної реалії “хата”. Перш ніж пояснювати англомовному читачеві значення реалії “призьба”, як це бачимо у другому варіанті перекладу, слід було б експлікувати поняття “хата”, що в контексті художнього твору є можливим хіба що за допомогою виноски. Жанр поеми-казки надає унікальну можливість передачі реалій − за допомогою ілюстрацій. У цьому контексті було б дуже доцільним зобразити сцену зустрічі Лиса Микити та Бабая, яка відбувається на початку Пісні Четвертої. Це влучно зауважує Вільям Курилик, однак ні хати, ні тим паче призьби на ілюстрації не зображено.
Ілюстрованими є обидва переклади Богдана Мельника. Художник прозового видання − Вільям Курилик , у поетичному перекладі ілюстрації подані репринтом із Краківського видання “Лиса Микити” 1941р., художник Едвард Козак. Варто відзначити, що ілюстрації двох перекладів є повною протилежністю.
При всій незаперечності мистецького хисту художника В.Курилика, його ілюстрації важко назвати вдалими. За винятком “цямрованої криниці” та, подекуди, української “хати”, ілюстрації радше нагадують Сполучені Штати початку ХХ ст., аніж Україну, а сам Лис Микита − провінційного фермера у клітчатій кепці та штанях на підтяжках із валізою в руках, що вирушає у пошуках кращої долі. Сам В.Курилик досить негативно сприймав Франкового героя, вважаючи його цинічним, непринциповим і взагалі підозрілим, що знаходить відображення у передмові, яку він приготував разом із ілюстраціями у 1975 році. Б.Мельник не погодився включати передмову, намагаючись переконати В.Курилика дозволити друкувати тільки ілюстрації і доводячи, що Франковий герой – це народний улюбленець, який покладається на власну відвагу і кмітливість і знаходить вихід із будь-якої ситуації. Книга виходить друком аж у 1978 році, і Міжнародна бібліотека Молоді у Мюнхені, Німеччина, визнає її “найкращою з найкращих” книжок для дітей.
І зовсім інша справа − завзятий козак та гайдамака Лис Микита на ілюстраціях Едварда Козака . Тут і гуцульський кептар Лиса, і вишита сорочка Лисиці, тут українське село із хатою, обнесеною тином, із церквою на пагорбі, із вербами і тополями. Кіт Мурлика вирушає в дорогу з торбою, хлоп, що їде шляхом до міста, їде возом, запряженим волами. Тут ілюстрації часто стають у пригоді при передачі національного колориту поеми-казки загалом та реалій зокрема.
У пізнішому поетичному перекладі Б. Мельник лише транслітерує реалію “pryzba”. Зазвичай до способу транслітерації реалій перекладач вдається, щоб дати цільовому читачеві відчуття, що він читає переклад, а не оригінал, а самі транслітеровані реалії виступають у функції екзотизмів. У цьому перекладі, завдяки багатим та жвавим ілюстраціям загалом, та зображенням хатин із призьбами зокрема, застосування такого методу перекладу можна вважати виправданим.
А.Гнідь передає українську реалію американською “stoop” − “A raised uncovered platform before the entrance of a house, approached by means of steps. Sometimes incorrectly used for the porch or veranda” [17, T. 2, C. 2137], що, за відсутністю ілюстрацій до даного видання, дещо одомашнює переклад.
Цікавим випадком вживання реалії є її використання у метафоричному висловлюванні: “Суд для мене з маслом каша!” [11, С. 30], де спостерігаємо розмаїття підходів перекладачів: “Piece of cake for me this trial” [13, C. 109]; “I don’t mind going to court. It’s a delicious treat” [12, C. 24]; “The court for me − a kasha dish!” [11, C. 31]. Емоційні та експресивні конотації, що випливають із першого смислового рівня оригіналу, позначають щось приємне, що приносить задоволення. “Piece of cake” − “пальчики оближеш”, “дуже простий, легкий” [1, C. 750, 303] є чудовим еквівалентом на фразеологічному рівні завдяки ідеальному поєднанню двох значень, експресивність якого посилюється граматично засобом інверсії, що увиразнює затерту образність ідіоми. Прозовий переклад подає дескриптивну перифразу на гіперонімічному рівні, експлікуючи експресивну та емоційну семантику оригіналу лексемою “delicious”. У лексикографічних джерелах не зафіксовано лексеми “kasha”, однак методом інтерв’ю вдалося виявити, що в Американському варіанті англійської мови вона вживається на денотативному рівні у значенні “гречана каша”. Перекладач намагався зберегти національний колорит виразу, проте важко сказати, які конотації викличе таке висловлювання у цільового читача. “З маслом каша” − вираз ідіоматичний, тому адекватно сприймається його другий смисловий рівень “щось приємне, бажане”, “a kasha dish” − авторська калька-новотвір і сприйматиметься, очевидно, з позицій мовця − Лиса, який порівнює появу до суду із споживанням гречаної каші.
Окрім національного, виділяють і локальний колорит поеми-казки. Дія відбувається в Галичині. Цар Лев із своїм двором засідає у Львові, тут відбувається і суд. Лис проживає у Підгір’ї [11, C. 184]; Лев робить Ведмедя губернатором “на підгірські наші бори” [11, C. 64]; скарб царя Гороха Лис ховає у місцевостях, “знаних із подвигів Довбуша, у серці перебування опришків” [9, C. 86], [11, C. 106]; Лис іде на прощу до Магерова, “містечка, що лежить на північний захід від Львова, а недалеко є Крехів з монастирем оо. Василіян − ці місцевості знані з прощ” [9, C. 86]. Ці особливості локального колориту поеми-казки також складають труднощі для перекладача. Якщо перекладач відважується зберігати такі деталі, це, здебільшого, вимагає контекстуального їх пояснення чи виносок. У випадку з містечком Магерів перекладачі пішли іншим шляхом. У двох поетичних перекладах знаходимо міста, знайомі читачам культури-сприймача: “Ну, тітусю, будь здорова! Я біжу до Магерова!” [11, C. 208]; “Farewell now”, my dearest auntie, I am off to Ypsilanti!” [13, C. 139]; “My ship’s ahoy! Hey auntie lulu! I have to go to Honolulu!” [11, C. 209]. Топоніми Ypsilanty та Honolulu не зафіксовані серед лексичних засобів англійської мови, Ypsilanty − це фермерське містечко у штаті Мічіган [16, T.12, C. 864], а Honolulu − столиця та головний порт Гаваїв [16, T.6, C. 39]. У вживанні топонімів перекладачів могли привабити як цікаві звукові образи, так і сема “віддаленості”, “маловідомості” (хоча останнє навряд чи може стосуватися столиці Гаваїв, називання якої, до того ж, може викликати небачені асоціації), або ж відтворення гумористичного ефекту (Лис про свої побожні наміри іти на прощу каже Вовчиці, яку щойно перехитрив, заманивши її до криниці, що дало йому самому можливість вибратися звідти) методом уподібнення до англійського жанру короткого гумористичного вірша (Limerick) [16, T.8, C. 362], в якому традиційно вживаються географічні назви віддалених та малознайомих місцин для створення ефекту казкової вигадки і, з іншого боку, навіювання відчуття правдоподібності сюжету. Для створення цих ефектів цілком релевантним було б транслітерування назви містечка – Магерів, чи іншого українського топоніма.
Серед особливостей поеми-казки “Лис Микита” слід відзначити і те, що кожна із 12 пісень починається з епіграфа, в якому автор подає головну ідею цілої пісні. Із аналізованих перекладів епіграфи передані у перекладах Б. Мельника (цитати подаються за поетичним перекладом) .
Привертають увагу цікаві перекладацькі знахідки. Так, у епіграфі до Пісні І: “Кричав звірячий люд: Ведіть Микиту-злодія на суд!” [11, C. 6]; “Against Fox many testified To crimes of theft and chickencide” [11, C. 7] фіксуємо переклададацький новотвір. Морфема –cide ‘є складовою юридичних термінів, що називають “an act of killing somebody” [15, C. 199] та належить до продуктивних афіксів, що активно використовуються у творенні неологізмів сучасної англійської мови. Термін несе глибокий емоційно-експресивний заряд та створює гумористичний ефект, адекватно налаштовуючи читача на подальше сприйняття твору. Ув епіграфі до Пісні V: “Як смерть у вічі заглядає, То хитрість лиса помагає” [11, C. 80]; “When death is near, then you will find It helps to have Mykyta’s mind” [11, C. 81] перекладач вдається до гіпонімічного перекладу, замінюючи гіперонім “лис” на контестуально релевантний гіпонім, що підсилює експресивність власної назви “Mykyta” та узагальнює її як родову назву.
Особливо цікавими з перекладацької точки зору є групи тематичних ідіом, які вжито для позначення певного абстрактного поняття [4, C. 213]. Досить різностильними та багатими в образно-емоційному відношенні є ідіоми до поняття “вмирати”. Причиною є те, що в поемі-казці зображено особливо багато бійок і смертей різних персонажів. Більшість із цих ідіоматичних висловів мають умисно знижений характер, що відповідає глузливому плану, в якому автор зображає персонажів: “ввігнати в гріб” [11, C. 10]; “зігнати зі світа” [11, C. 164]; “шкуру дерти з когось” [11, C. 140]; “дати душу” [11, C. 100]; “купатися в смолі” [11, C. 178]; “вбити за нюх табаки” [11, C. 14]; “від кости шкіра й м’ясо відлетить” [11, C. 126]; “витрясти з когось душу” [11, C. 16]; “спустити дух” [11, C. 52]. Другу групу становлять такі ідіоми, зміст яких зовні овіяний величчю і смутком, з відтінком самопожертвування. Застосування високого стилю у жартівливих ситуаціях також служить засобом гумору: “уснути вічним сном” [11, C. 84]; “в очах померк світ” [11, C. 210]; “лягти головами” [11, C. 102]; “наложити головами” [11, C. 146]; а також персоніфікація “смерть у вічі заглядає” [11, C. 80], перифраза “в дорогу йти к дідам” [11, C. 226].
Ось цікавий випадок калькування образу ідіоми оригіналу: “Зараз із життям прощайсь!” [11, C. 176]; “To your life now bid adieu!” [13, C. 136]; “This is the end of you” [12, C. 115]; “You will be killed and nothing less” [11, C. 177]. Авторам другого та третього варіантів перекладу не вдалося передати підвищеної експресивності та високого стилю ідіоми, у другому варіанті навіть маємо просторічний еквівалент “the end of you”. Автор першого варіанту скалькував образ ідіоми, і результат навіть дещо перевершив оригінал. По-перше, лексеми “adieu” та “bid” передають високий стиль образу, по-друге, через часте вживання ідіоматичного виразу оригіналу, як це трапляється з ідіоматикою кожної мови, троп персоніфікації, на основі якого з’явився даний вираз, є вже дещо затертим. У калькованому вислові образ є свіжим, і експресивність, відповідно, вищою.
Ще одним цікавим виявом перекладацької винахідливості є такий приклад: “Мало там не дав я душу” [11, C. 120]; “I was headed for my karma Ere I gained the terra firma” [13, C. 124]; “But I survived that stupid prank” [11, C. 121]. А.Гнідь для передачі ідіоми “дати душу”, яка хоч і не експлікує приналежність до певної релігії, містить периферійну сему співвіднесеності з Християнством, застосовує при калькуванні феномен, який стосується релігій Індуїзму та Буддизму: “karma” − “in Hinduism and Buddhism, the sum of a person’s actions in one of his successive states of existence, regarded as determining his fate or destiny, following as result from cause” [17, T.2, C. 1146]. Зразок є прикладом необхідного перекладачеві вміння екстраполювати знання, однак є не зовсім релевантним для даної ситуації.
Яскравим засобом позначення національного колориту, крім фразеологізмів, виступають також прислів’я і приказки, які автор неодноразово вплітає в тканину тексту: “Все, що сіяв, те й пожнеш!” [11, C. 222]; “You shall reap what you have sown” [13, C. 144]; “You will now reap what you have sown!” [12, C. 142]; “You sowed the sparks? Now reap the fire!” [11, C. 223]. Ця приказка у бінарному зіставленні української та англійської мов має повний еквівалент на всіх рівнях, іншими словами − є конгруентним відповідником. Перші два варіанти перекладу подають цей відповідник із невеликими змінами на синтаксичному рівні. Третій варіант трансформує приказку і вводить додаткові образи “іскор” та “вогню”, чим, безперечно, підсилює експресивний заряд та оновлює образність приказки.
В инших випадках способи слововживання є оригінальним застосуванням контрастної лексики. Поруч зустрічаються паралелі з поєднанням урочистості і величі та цілком буденні, різко знижені відносно перших [5, C. 74]. Так, домівка Лиса Микити − це: “Лисовичі − славний замок”; “Лис Микита в своїй буді”; “піди ти Сам до Лиса до Микити, У його злодійський льох” [11, C. 28, 28, 44]; “Foxburg is a famous fortress”; “in his shack”; “To Mykyta’s thievish den” [13, C. 108, 108, 111]; “Foxburg is a famous fortress”; “was resting comfortably in his dugout”; “Go to his thievish hole” [12, C. 22, 22, 30]; “His Foxburg is a famous redoubt”; “in his secluded homey nest”; “Right to the den of that bandito” [11, C. 29, 29, 45]. Змішування регістрів із метою зумисного порушення лексичної когезії також є однією з особливостей авторського стилю і повинно бути відтвореним у перекладі. У третьому варіанті перекладачеві не вдалося його відслідкувати і замість “у своїй буді” маємо варіант із протилежними конотаціями “in his secluded homey nest”.
Характеризуючи стиль слововживання поеми-казки І.Франка “Лис Микита”, не можна не відзначити афористичності висловлювання. Автор створює ряд висловів, які вирізняються художнім лаконізмом, влучністю та багатою смисловою насиченістю. Афористичності вони набувають завдяки узагальнюючому характеру, закінченості думки та досконалості форми [5, C. 76]. “Повідають мудрі люди: Прибудь розум, щастя буде” [11, C. 194]; “As wise people often banter: To be happier, get smarter!” [13, C. 139]; “Wise people used to say: “Where there’s wisdom, there’s good luck” [12, C. 124]; “Wise people always used to say: Sound reason keeps bad luck at bay” [11, C. 195]. Такі авторські новотвори неможливо не помітити у тексті. У всіх варіантах перекладачі намагалися передати афористичність висловлювання засобами цільової мови, використовуючи у якості зразків формули народних приказок та прислів’їв.
При перекладі поеми-казки І.Франка “Лис Микита” перекладачеві доводиться вирішувати багато питань, пов’язаних із високим рівнем національного забарвлення поеми. Національний дух є більш відчутним у перекладах Б.Мельника. Перекладач намагається зберегти чи скалькувати символіку та образність, колорит поеми, транслітерує власні імена і географічні назви, відтворює українські реалії. У великій пригоді стають ілюстрації В.Курилика та Е.Козака у, відповідно, прозовому і поетичному перекладах Б.Мельника.
Перекладацька стратегія А.Гнідя значно відрізняється від стратегії Б.Мельника. Перш за все, перекладач рідко зберігає образи і реалії оригіналу, переважно звертаючись до методу уподібнення і віднайдення відповідників у цільовій мові. Перекладач у значній мірі удомашнює твір, вводить реалії англомовного світу. У тканині перекладного тексту часто трапляються авторські новотвори, терміни, лексика піднесеного стилю, в той час як в оригіналі маємо розмовну лексику. Особливо часто А.Гнідь вдається до заміни високого стилю низьким і навпаки для збереження гумористичних моментів твору, що у багатьох випадках є виправданим. Ще однією рисою, що відрізняє дві стратегії, є дуже часте використання А.Гнідем іншомовних вкраплень (латиною, французькою мовою), що є цілком не притаманне оригіналові і що свідчить про перекладацьку інтерпретацію оригіналу (the translator’s touch). Ця риса, а також вишуканість та екзотичність мови цього перекладу, як і відсутність ілюстрацій до видання (поема-казка “Лис Микита” вміщена у перекладацькій збірці “MOSES and other poems” разом із поемами “Мойсей”, “Іван Вишенський” і “Панські жарти”) відносять поему далеко поза межі дитячого розуміння і націлюють її на дорослого читача із витонченим літературним смаком.
Спільним для обох перекладацьких стратегій є успішне намагання відтворити легкість і лаконічний характер оригіналу, а також тонкий гумор, яким насичений оригінальний твір.
Список літератури:
1. Англо-український фразеологічний словник /Склав К.Т. Баранцев. − Київ: Рад. Школа, 1969. − 1052с. 2. Галицько-руські народні приповідки: В 3т. /Зібр., упоряд. і поясн. І.Франко. − Львів: Вид-во Наук. Т-ва ім. Т.Шевченка, 1901-1910. − Т. 1-3. 3. Закревська Я.В. Із спостережень над мовою казок І.Франка. − К.: Вид-во АН УРСР, 1956. − С. 256-269. 4. Закревська Я. Мовні засоби відтворення національного колориту в казках І.Франка //Дослідження творчості І.Франка. − Вип. 2. − Київ, 1959. − С. 202-217. 5. Закревська Я. Мовні засоби гумору в казках-поемах І.Франка //Дослідження і матеріали з української мови. − Т. 1. − Київ, 1959. − С. 65-78. 6. Закревська Я. Мовно-художні особливості казок І.Франка //Дослідження з української мови. − Київ, 1958. − С. 56-79. 7. З теренів сміху і гніву Ека // Вісник НТШ. – 2002. -- № 28. – С. 24-26. 8. Словник української мови: В 11 т. /Редкол.: І.К. Білодід (голова) та ін. − Київ: Наук. думка, 1970-1980. − Т.1-11. 9. Франко Т. “Лис Микита”. Критичний розбір поеми І.Франка. Львів, 1937. 104с. //Збірник філологічної секції Наукового Товариства імені Т.Шевченка у Львові. − Т.23. 10. Blake W. To Spring // The Norton Anthology of English Literature, Fifth Edition – W.W.Norton & Co., NY, London, 1986. – Vol. 2. 11. Franko I. Fox Mykyta /Eng. Version by B. Melnyk [a bilingual edition]. − Toronto: The Basilian Press, 2001. −238pp. 12. Franko I. Fox Mykyta /Tr-ted by B.Melnyk. − Montreal: Tundra Books, 1978. − 152pp. 13. Ivan Franko: Moses and other poems /Tr-ted from Ukr. By A.Hnidj. − N.-Y.: Vantage Press INC. − 149pp. 14. Kurelek. A Biography by Patricia Morley. – Toronto: Macmillan of Canada, A Division of Canada Publishing Corporation, 1986. – 338pp. 15. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English /Ed. By A.S. Hornby, 5th ed. − Oxford: The University press, 1995. − 1430pp. 16. The Encyclopaedia Britannica: In 28 vols. − Cambridge: The University press, 1910-1911. − Vols. 1-28. 17. The Shorter Oxford English Dictionary on Historical principles: In 2 vols./ Prep. by W. Little, a.o. revised and ed. by C.T. Onions, 3-rd ed. – Oxford: Clarendon Press, 1975. – Vols. 1-2.


Copyright © ProZ.com, 1999-2017. All rights reserved.
Comments on this article

Knowledgebase Contributions Related to this Article
  • No contributions found.
     
Want to contribute to the article knowledgebase? Join ProZ.com.


Articles are copyright © ProZ.com, 1999-2017, except where otherwise indicated. All rights reserved.
Content may not be republished without the consent of ProZ.com.